Як з Бережан до кадри [1]
текст
нотиЯк з Бережан до кадри
Січовики манджали,
То краялось серденько
Із горя та печали.
Кервавилось серденько
В хорунжого Осипа,
Як нам з очей зникала
Та Золотая Липа.
Кервавилось серденько,
Не тихло на хвилину,
Бо в Бережанах кидав
– Коханую дівчину:
"Прощай, моє Олятко,
Дівчино чорнобрива,
Нас нині розлучає
Та доля нещаслива.
Як прийде час веселий,
Чи прийде зла година,
Я все тебе згадаю,
Що ти моя єдина.
Як дівчина почула
Такі слова закляття,
Склонила головоньку
І впала у обняття.
Як з Лісник та й до кадри
Січовики манджали,
Кервавилось серденько
Від горя і печали.
Кервавилось серденько
Хорунжого Осипа,
Як нам з очей зникала
Та Золотая Липа.
Кервавилось серденько,
Не тихло на хвилину,
Бо в Лісниках він кидав
Коханую дівчину:
"Прощай, моя Стефуню,
Мій соняшний промінню,
Моя ти осолодо
В воєнному терпінню.
Чи прийде час веселий,
Чи прийде зла година,
Я все тебе згадаю,
Що ти моя єдина".
Як дівчина почула
Такі слова любови,
То в поцілуй зложила
Устонька коральові.
Як стрільчики січові
До кадри доїжджали,
То спомини їх серця
У грудях розривали.
Згадав і наш хорунжий
Зайняту вже Надвірну,
А в ній і одиноку
Свою дівчину вірну.
Січовики манджали,
То краялось серденько
Із горя та печали.
Кервавилось серденько
В хорунжого Осипа,
Як нам з очей зникала
Та Золотая Липа.
Кервавилось серденько,
Не тихло на хвилину,
Бо в Бережанах кидав
– Коханую дівчину:
"Прощай, моє Олятко,
Дівчино чорнобрива,
Нас нині розлучає
Та доля нещаслива.
Як прийде час веселий,
Чи прийде зла година,
Я все тебе згадаю,
Що ти моя єдина.
Як дівчина почула
Такі слова закляття,
Склонила головоньку
І впала у обняття.
Як з Лісник та й до кадри
Січовики манджали,
Кервавилось серденько
Від горя і печали.
Кервавилось серденько
Хорунжого Осипа,
Як нам з очей зникала
Та Золотая Липа.
Кервавилось серденько,
Не тихло на хвилину,
Бо в Лісниках він кидав
Коханую дівчину:
"Прощай, моя Стефуню,
Мій соняшний промінню,
Моя ти осолодо
В воєнному терпінню.
Чи прийде час веселий,
Чи прийде зла година,
Я все тебе згадаю,
Що ти моя єдина".
Як дівчина почула
Такі слова любови,
То в поцілуй зложила
Устонька коральові.
Як стрільчики січові
До кадри доїжджали,
То спомини їх серця
У грудях розривали.
Згадав і наш хорунжий
Зайняту вже Надвірну,
А в ній і одиноку
Свою дівчину вірну.
Примітки:
1. Жовтень 1916 р., по дорозі з м. Бережани до місця дислокації Коша і Вишколу УСС.2. Текст і ноти подаємо за публікацією у пісеннику "Сурма", 1922, с. 103-104.
В хорунжого Осипа... – йдеться про хорунжого УСС Осипа Теліщака, 1894 р.н., із м. Турка (тепер Львівської обл.), який, крім бойових заслуг, здобув слави ще й любовними пригодами. Саме його особа стала прототипом образу стрільця із пісні, що з’явилася після потуторівських боїв, у дорозі з-під м. Бережани до місця розташування Коша УСС у с. Пісочне (тепер Миколаївського р-ну Львівської обл.).
Золотая Липа – ліва притока ріки Дністер, вздовж якої протягом 1914-1915 років йшли важкі бої між російською та австро-угорською арміями. У лісах над Золотою Липою курені УСС від 7 липня до 5 серпня 1915 р. мали перший довший відпочинок після болехівського бою. Пізніше, у червні-липні 1919 р., місце українсько-польських боїв.
Надвірна – місто, тепер районний центр Івано-Франківської обл.
Ця напівжартівлива пісня швидко поширилась серед стрільців, очевидно, не без впливу вдало підібраної мелодії. В основі її, як вважав Я. Ярославенко, лежить мотив народної пісні "Wesolo, bracia, wesolo..." із записів Вацлава Залеського (таку примітку знаходимо у рукописних матеріалах Я. Ярославенка (див.: ЛНБ, ф. Яросл., сир. 170/п. 9, арк. 6)). Пісня фольклоризувалася ще у середовищі стрілецтва, а перша публікація засвідчує цю популярність. Властиво анонімна переробка на тему відступу січовиків із Києва восени 1919 р. є варіантом авторської пісні:
У повоєнних публікаціях у пісенниках (див.: Матіїв-Мельник, [1923], с. 83-84; Заревич Б., с. 149), а також в муз. обробках (Ярославенко, 1931 (соло, міш. хор, духов. оркестр), Лисько, 1937, ч. 48 (міш. хор), Вахнянин, 1937, ч. 45 (дит., чол., міш. хор) текст має авторську редакцію. "Як з Бережан до кадри" є загальноулюбленою та однією з найпоширеніших фольклори-зованих стрілецьких пісень. Її можна почути як у міському середовищі інтелігентів старшого покоління, так і у сільських громадах. У 1940-1950-х роках лунала вона в Сибіру з уст українців-засланців.
Фольклоризовані варіанти мають здебільшого ущільнений авторський текст. У них закріпилися синтаксичні трансформації, зокрема повтори (конкатенація чи куплетно-синтаксична анафора), властиві фольклорним текстам. Доповнені (рідше контаміновані) через діалоги варіанти розширюють чи продовжують і розвивають провідну тему – "прощання закоханих". У них з’являться нові мотиви: щасливого майбутнього одруження, докору дівчині у необачних почуттях до військового, вірність шлюбній присязі. Надзвичайна популярність мелодії породила ряд різножанрових версій.
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.Рекламне оголошення
То рвалося серденько із горя і печали.
То краялось серденько і билось до загину,
Бо в Київі покинув коханую дівчину.
І серце наших стрільців було немов отруте,
Як їм з очей зникала ріка Дніпро-Славута.
Однак помимо цього не тратимо надії,
Що скоро знов побачим золотоверхий Київ.
(Стрілець. кал., 1919, с. 55).