Як я, браття, раз сконаю [3]

Як я, браття, раз сконаю,
Занесіть мня там, де знаю,
Занесіть мня на Вкраїну,
Де-м родився, най там згину.

Ви мня, браття, поховали
Та й додому повертали,
Аж приходить моя мила,
Дивить-дивить – тут могила.

Та й она си спогадає,
Хто в могилі спочиває:
– Ані квітки, ані рути,
Тутки мусить стрілец бути.

Та й помалу, помаленьку
Пішла сльоза по личеньку.
– Ломи, мила, яворини
Та для мене, сиротини.

Явір виріс, зеленіє,
Сонце світить, сонце гріє,
Люди ходять зілля рвати –
Миленької не видати.

Аж прилетит соловіє,
Місяць світить, місяць гріє,
А оно си закувало,
Так воно лиш, так бувало.

У могилі добре бути:
Нич не видно, нич не чути,
Ні пташини, ні дівчати
У могилі не видати.

Примітки:
1. Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.
2. Зап. Г. Дем’ян 13.08.1982 р. у с. Тухля Сколівського р-ну Львівської обл. від Щура Олекси, 1908 р.н. (Дем’ян, арк. 20).
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення