Як я, браття, раз сконаю [1]
Як я, браття, раз сконаю,
Занесіть мня, де я знаю,
Та й просіте там трошки глини,
Як для мене, сиротини.
Ви мня, братя, закопали
Та й додому повертали,
Аж приходить моя мила,
Дивить, дивить – то могила.
А она си подумає:
"Хто ту, бідний, спочиває?
Ані плити, ані рути,–
Тутки мусить жовняр бути".
І помалу, помаленьку
Піде слеза по личеньку;
Уломила яворини,
Як для мене, сиротини.
Явір виріс, зеленіє,
Сонце світить, сонце гріє;
Люди ходя зілє рвати,
Миленької не видати.
Аж прилетить соловіє,–
Місяць світить, місяць мріє,–
А оно си заковало,–
Так она лиш, так бувало.
У могилі добре бути:
Нич не видко, нич не чути,
Ні пташати, ні дівчати,–
От як жовняр-сиротяти.
Занесіть мня, де я знаю,
Та й просіте там трошки глини,
Як для мене, сиротини.
Ви мня, братя, закопали
Та й додому повертали,
Аж приходить моя мила,
Дивить, дивить – то могила.
А она си подумає:
"Хто ту, бідний, спочиває?
Ані плити, ані рути,–
Тутки мусить жовняр бути".
І помалу, помаленьку
Піде слеза по личеньку;
Уломила яворини,
Як для мене, сиротини.
Явір виріс, зеленіє,
Сонце світить, сонце гріє;
Люди ходя зілє рвати,
Миленької не видати.
Аж прилетить соловіє,–
Місяць світить, місяць мріє,–
А оно си заковало,–
Так она лиш, так бувало.
У могилі добре бути:
Нич не видко, нич не чути,
Ні пташати, ні дівчати,–
От як жовняр-сиротяти.
Примітки:
Текст подаємо за першодруком у зб. "Поезії Іосифа Федьковича" (Львів, 1862, с. 77-78). Мелодія запозичена. Вірш побудовано на основі емоційно-образного тла народної пісні "про жовнірську могилу". На народних мотивах взорується і мелодія, яка, на думку В. Щурата, з тих пісень, що "гуцули найкраще знали й любили". Це одна із підстав вважати, що стрільці, серед яких були сотні вихідців з Гуцульщини, прийняли пісню в актив, фольклоризу- вавши її. Цю думку підтверджує й аналіз варіанту, який записав поручник австрійської армії, згодом поет і громадський діяч радянського державного апарату Володимир Ґадзінський (1888-1932):У порівнянні з авторською редакцією стрілецький варіант більш динамізований. Сталою залишилась мінорна настроєвість, глибока простота, ліризм, що продовжують традицію рекрутських пісень про проводи. Закономірно, це сприяло збереженню відповідної функціональності і надалі: бути для стрільців прощальною "при від’їзді на фронт" (із прим. "Сурми", 1922, с. 63).
Муз. обробки: С. Людкевич, для чол. квартету і соло (ЛНБ, ф. конс., спр. 77-95, п. З1), Лисько, 1937, ч. 30 (чол. хор).
У 1930-х роках поширювався скорочений варіант, текст якого вперше з’явився друком у співанику "Червоної калини" (Лисько, 1937, ч. 30) та п’єсі (Ковальчук, Шкрумеляк, 1939, с. 23-24). Відтак натрапляємо на нього у збірці буковинського пісенного фольклору, що вийшла значно пізніше (Ященко, 1963, с. 590-591).
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.Рекламне оголошення
Понесіть мя там, де знаю,
Понесіть мя в Галичину,
Де-м родився, най там згину.
І мя красно поховайте,
І ще красше заспівайте,
І просіть там трошки глини,
Як для мене жовнярини.
Ви мя красно поховали,
І додому повертали,
Аж приходить моя мила,
Дивить, дивить на могилу.
І вона си погадає:
"Хто-ж в могилі спочиває?
Ані плити, ані рути,–
Певно мусить жовняр бути".
І помалу, помаленьку
Піде сльоза по личеньку;
"Урви, мила, яворини,
Як для мене, жовнярини".
У могилі добре бути:
Ніц не видно, ніц не чути,
Ні пташини, ні дівчати,
У могилі не видати.
("Вістник СВУ", 1915, 26 грудня, с. 7).