Упав юнак у край зруба

Упав юнак у край зруба,
Коло зламаного дуба,
І не встане вже.

Йшов до бою опівночі.
Смерть закрила йому очі
Від трьох куль на все.

Ніхто його не ховає,
І над гробом не ридає,
Хіба вітер, сніг.

Білим пухом сніг заносить,
Сухим гіллячком тормосить,
Де юнак поліг.

Ой за тебе, рідний краю,
Наші стрільці умирають,
І він теж поліг.

Примітки:
1. Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.
2. Зап. Г. Дем’ян 07.08.1977 р. у с. Нижня Рожанка Сколівського р-ну Львівської обл. від Печіль Ольги, 1959 р.н. (Дем’ян, арк. 34).
Більшість фольклорних записів пісні не містить розширення, що відтворює пейзажну картину з могилою стрільця. Строфу, яка передає це, вперше знаходимо у тексті із "Великого співаника "Червоної калини":
Білим пухом слід заносить,
Сухим гіллячком термосить,
Де стрілець поліг.
(Лисько, 1937, ч. 25).

Є підстави вважати, що походження варіанту не літературне. Спираємось передусім на порівняння із фольклорними записами з Львівщини, в текстах яких наявне близьке за змістом доповнення. Синонімічний вар. із с. Звенигорода Пустомитівського р-ну Львівської обл. (зап. О. Правдюка):
А сніг його поховає,
Вітер пісню заспіває,
І не встане вже. (2)
(НТЕ, 1991, № 6, с. 39).

Завдяки змінам тут художньо вирізьблено типовий для символіки народнопісенної поетики образ снігу, лише коротко означений в авторському вірші.
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення