Зажурились галичанки

ноти
ноти пісні "Зажурились галичанки"
Зажурились галичанки через тую зміну,
Що відходять усусуси та й на Україну:
– Хто ж нас поцілує в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії (чорні) брови?

– Не журіться, галичанки, та ж є військові,
Вони красше обнімають, як стрільці січові,
Ті вас поцілують в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії (чорні) брови.

– Ой не будуть більш військові з нами приставати,
І не будуть нас військові за стан обіймати,
Ні, не поцілують в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії (чорні) брови.

Аж як ви вже з України вернетеся знову
І як перше знов підете з нами на розмову,
Тоді вже цілуйте в уста малинові,
В карі оченята, в чорні (чорні) брови.

Примітки:
1. Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.
2. Початок літа 1918 р., Вишкіл УСС, с. Рудники (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.)
3. Текст і ноти подаємо за публікацією у пісеннику "Сурма", 1922, с. 117-118.
У рукописному нарисі "Дещо про стрілецькі пісні" (1964) Р. Купчинський пише, що пісня була зложена на замовлення з нагоди знаменної для стрільців події – виходу Вишкільного Куреня УСС на державну Україну. "Пригадую собі, коли моя сотня марширувала крізь село Рудники, а селяни вийшли прощати її, сотня заспівала. При словах: "Хто ж нас поцілує в уста малинові" – якась дівчина крикнула: "Бігме правда!.." Пісня стала популярною, композитор М. Леонтович згармонізував її, а дівчата прозвали "Плач галичанок" (Соневицький, 1977, с. 130).
Аналізуючи рукопис музичної обробки М. Леонтовича, вважаємо, що у ньому використано фольклоризований варіант (муз. обробка М. Леонтовича, опублікована у зб. "Великий співаник "Червоної калини" (Лисько, 1937, ч. 51), має текст аналогічний до авторської редакції). Це скорочений текст, у якому замінено деякі (курсив) рядки:
Зажурились галичанки та й на тую зміну,
Ой відходять наші стрільці десь на Україну.
Хто ж нас поцілує в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови?

Аж як ви із України повернетесь знову,
І станете, як бувало, з нами на розмову,
Тоді нас цілуйте в уста малинові,
Карі оченята, в чорні брови.

Ні не будуть галичанок інші обіймати,
І не будуть нам на ушко всячини шептати,
Ні не поцілують в уста малинові,
Карі оченята, в чорні брови.
(ЛНБ, конс. 68/2, п. 2.)

Такі ж рядки є у тексті з першої публікації пісні "Зажурились галичанки":
Зажурились галичанки та й на тую зміну:
– Ой відходять наші стрільці десь на Україну.
Хто ж нас поцілує в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови?

– Не журіться, галичанки, є там ще військові,
Вони краще обіймають, як Стрільці січові,
Ті вас поцілують в уста малинові,
Карі оченята, в чорні брови.

– Ні не будуть нас військові за стан обіймати,
І не будуть нам на ушко всячину шептати,
Ні не поцілують в уста малинові,
Карі оченята, в чорні брови.

Зажурилися киянки та й на тую, зміну:
– Ой чого ж то нас кидають стрільці в саму зиму.
Хто ж нас поцілує в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови?

– Не журіться, киянки, ідуть денікінці,
Вони краще обіймають як січові стрільці,
Ті вас поцілують в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови.

– Ні не вміють денікінці за стан обіймати,
Та не вміють, як ви стрільці, на ушко шептати
Ті не поцілують в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови.

Аж як ви до нас з мандрівки вернетеся знову,
І станете як бувало з нами на розмову,
Тоді нас цілуйте в уста малинові,
Карі оченята, в чорні брови.
(Стрілець, кал., 1919, с. 60).

У цитованій анонімній переробці є згадка про складні і суперечливі події восени 1919 р. Тоді, здобувши Київ, стрільці УГА спільно з армією УНР стали перед оголошенням війни Добровольчій армії російського генерала Антона Денікіна (1872-1947), колишньому політичному союзнику у боротьбі з більшовиками.
Відомі й інші муз. обробки пісні: Ярославенко, 1931 (соло), Вахнянин, 1937 (міш., чол., дит. хор), Чоловський, 1994.
Із 15-ти текстів з польових записів пісні, які ми зробили на теренах Поділля, Покуття, Опілля, а також записів інших фольклористів, видно характерні зміни. Фольклоризовані варіанти позбуваються авторської лексики, що могла бути прийнятною здебільшого у стрілецькому середовищі. Конкретні топонімічні, власні назви, терміни, абревіатури замінено типізованими образами, традиційними для фольклорної мови: "що відходять усусуси" – "наші добровольці" (с. Розвадів), "наші стрільці" (с. Рунґури), "січовії" (с. Ваньковичі), "всі хлопці січовії" – (с. Мокротин), "поїхали козаченьки" (с. Завалля). Тогочасна популярність пісні спричинилась до того, що її мелодія лягла в основу багатьох політико-сатиричних пісенних новотворів другої третини XX ст. (див. Лавришин, 1996-1997, с. 349-352).
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення