Їхав стрілець на війноньку [1]
Їхав стрілець на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
– Прощай, дівчино, прощай єдина,
Я йду в чужу сторононьку.
Подай хустину, дівчино,
Бо, може, в полі загину,
Прикриють очі темної ночі,
Як ляжу сам у могилу.
А злії люде насилу
Взяли нещасну дівчину,
А в чистім полі гнеться тополя
Та на стрілецьку могилу.
Прощав свою дівчиноньку:
– Прощай, дівчино, прощай єдина,
Я йду в чужу сторононьку.
Подай хустину, дівчино,
Бо, може, в полі загину,
Прикриють очі темної ночі,
Як ляжу сам у могилу.
А злії люде насилу
Взяли нещасну дівчину,
А в чистім полі гнеться тополя
Та на стрілецьку могилу.
Примітки:
1. Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.2. Грудень 1915 р., с. Гуднаки (тепер Бережанський р-н Тернопільської обл.).
3. Текст подаємо за першодруком – "Вістник СВУ" (Відень, 1916, ч. 130 (24 груд.), с. 831). Ноти – "Тим, що впали" (Львів, 1917, с. 36).
У пісеннику "Сурма" і в реєстрі стрілец. пісень М. Гайворонського позначено: "слова УСС". Тлумачення абревіатури знаходимо у спогадах Р. Купчинського, який описав історію появи пісні. Він стверджував, що слова "Їхав стрілець..." йому допомагали складати М. Гайворонський, Л. Лепкий, І. Іванець, Т. Мойсейович, Л. Новіна-Розлуцький, а остаточну форму строф підібрав він сам до готової мелодії (див.: Купчинський Р. Невиспівані пісні: Вибрана лірика і проза. – Нью-Йорк, 1983. – с. 14). Незадовго перед тим у гуртку своїх друзів М. Гайворонський наспівав згадану мелодію, яка походила із його "Стрілецької увертюри". Композитор пояснював, що створений мотив в’яжеться у нього з образом виїзду стрільця "на війноньку" (Витвицький, с. 34). Відтак з’явилась пісня, яку масово прийняли стрільці.
У "Вістнику СВУ", а не в "Шляхах", як вважав Р. Купчинський, знаходимо першу публікацію повного тексту. Його подав із підписом "скомпонована М. Гайворонським" Андрій Баб’юк (1896-1937) – письменник, хорунжий УСС. Відтоді і донедавна тиражувалась помилка щодо одноосібного авторства пісні у різних виданнях пісенників та наукових розвідках.
Причину надзвичайної популярності і фольклоризації "Їхав стрілець на війноньку" слід шукати в майстерному поєднанні музики і словесного тексту. Твір є зразком довершеного фольклоризму, опертого на поетику традиційних народнопісенних художніх образів. Досконала гармонія вводила в оману навіть відомих музикознавців. Уже через рік, навесні 1917 р., на Поділлі у с. Тульчин (тепер Тульчинського р-ну Вінницької обл.) її опрацював композитор М. Леонтович (для жін. хору), який вважав, що це народна пісня. Його колега, Л. Ревуцький, у той же час робить запис у с. Іржавець (тепер Ічнянського р-ну Чернігівської обл.), і кладе його в основу своєї музичної обробки (Ревуцький Л., 1956, с. 5, для соло).
Разом зі стрільцями згадана пісня поширилась і на південь України. Так серед фольклорних матеріалів С. Тобілевич є варіант тексту "Їхав козак на війноньку" із поміткою "з Галичини" (Тобілевич, 1982, с. 142). Цілком можливо, що вона записала її у серпні 1918 р., коли приймала у себе на хуторі Надія січових стрільців, серед яких, зокрема, були: Р. Купчинський, Л. Лепкий, О. Теліщак, М. Угрин-Безгрішний.
Відомий історик української музики і фольклорист М. Грінченко вважав, що пісня має "народний колорит" (Грінченко М. Музика патріотичних пісень України // Нова думка. – Кам’янець, 1920, 21 березня, с. 62). Схожі результати спостережень В. Витвицького, який зазначив, що авторська музика пісень "За твої, дівчино", "їхав стрілець на війноньку", "Журавлі" легко перетворилася в народному звучанні у виразнішу для інтонації, піддатливішу для варіантних гармонізацій мелодію, що з успіхом використали професійні композитори.
Крім згаданих, відомі такі муз. обробки: Гайворонський, 1936 (міш. хор), Ярославенко, 1931 (соло, міш. хор), Лисько, 1937 (С. Людкевич, міш. хор), Вахнянин, 1937 (міш., чол., дит. хор), М. Різоль (чол. хор і бандура), Кудрик, 1943, с. 21 (чол. хор), Кудрик, 1954 (чол. хор).
"Їхав стрілець на війноньку" публікували у багатьох пісенниках ("Сьпіваник УСС", 1918, с. 53; Січ. співаник, 1921, с. 81; "Сурма", 1922, с. 15-16; Матіїв-Мельник, [1923], с. 34; Лисько, 1937, ч. 23; Ковальчук, Шкрумеляк, 1939, с. 10; Лепкий Л., 1940, с. 9; "Ліра", 1945, с. 476) і навіть у радянських збірниках (як козацьку пісню "Їхав козак на війноньку"): Пісні Черв. Армії, 1946, с. 52.; Пісні літ. походж., 1978, с. 452-453; Укр. н. пісні, 1984, с. 206-207.
Аналіз тексту пісні, опублікованого у "Стрілецькому календарі" Пресової Кватири СС, дозволяє говорити про одну з ранніх фіксацій фольклоризованого варіанту із розщепленим типом доповнення. Припущення ґрунтуємо на порівнянні із першодруком, де сюжетна ланка про "насильство злих людей" відсутня (у записі С. Тобілевич цей момент суттєво скориговано через вираз "добрії люди"). Натомість у варіанті з’являються композиційно вмотивовані сюжетні зв’язки та формульне завершення, властиве художнім вимогам фольклору: (1) прощання – прохання хлопця дати хустину – (2) дівчина дає хустину, стрілець гине – (3) стрілецька могила, ворон над мертвим тілом:
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.Рекламне оголошення
Прощав свою дівчиноньку:
– Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторону.
Дай же, дівчино, хустину,
Може, у бою загину,
Накрили очі темної ночі
Легше в могилі спочину.
Дала дівчина хустину,
Стрілець у бою загинув.
А серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.
Ніхто над ним не заплаче,
Де лежить тіло козаче,
Лиш на тополі ворон чорненький
Сидить та жалібно кряче.
(Стрілець кал., 1919, с. 61).