Лети, моя думо [1]

ноти
ноти пісні "Лети, моя думо [1]"
Лети, моя думо, в вечірню годину
Далеко-далеко звідсіль.
Лети, моя думо, у тую хатину,
Що слухає казки топіль.

У хатці жила там дівчина кохана,
А, може, живе – поклонись!
І скажеш їй слово болюче, як рана,
Що я вже не той, що колись.

Що гасне мій погляд і тихне мій голос,
І скиби зорали чоло,
Що з волі й неволі посивів мій волос
І терня у серце вросло.

І шепнеш їй, думо, хай душу роздружить,
А серцеві скаже: "Корись!"
Хай дармо не б’ється, хай марно не тужить,
Бо я вже не той, що колись.

Примітки:
1. Осінь 1920 р., Тухоля (тепер Битгоське воєв., Польща).
2. Текст і ноти подаємо за публікацією у зб. "Ми йдемо в бій" (Соневицький, 1977, с. 53-54).
Автор написав пісню в Тухольському таборі для інтернованих. Перебуваючи у польському полоні до лютого 1921 р., він не раз линув думками до коханої – Олени (Галини) Ходоровської, з якою одружився ще у 1919 р. (див.: Кедрин, 1965, с. VII). Особисті переживання знайшли найкраще втілення у пісні, яка стала надзвичайно популярною у Галичині, незважаючи на те, що не друкувалася впродовж 20-40-х років.
Пісня належить до групи фольклоризованих творів, які мають цікаві різножанрові варіанти.
Зафіксована у радянський час як ліричний народний романс (Нудьга, 1956. т. 2, с. 257; Ященко, 1961, с. 130; Стельмащук, 1993, с. 567-568), вона, насправді, зазнала значного поширення саме у періоди каральних акцій, спрямованих проти національно-визвольної боротьби УПА. Це відоборазилось на характері її повстанських версій, що демонструють кардинальну зміну смислової інтонації літературного тексту, в якому домінували песимістичні ноти. Завдяки доповненню у текст пісні входять нові мотиви, що передають вияв гордої внутрішньої непокори ув’язненого, підживленої твердою вірою в повернення додому, до матері й рідних.
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення