Ми йдемо в бій

1. Останній куплет повторюється двічі.
2. Літо 1919 р., Наддніпрянщина.
3. Текст і ноти подаємо за публікацією у пісеннику "Сурма", 1922, с. 130.
На початку березня 1917 р. усусуси виходять на фронт, у сторону м. Бережани (тепер Тернопільська обл.). Саме у цей час виникають похідні пісні Р. Купчинського "Готуй мені зброю", "За рідний край". Пісня "За рідний край" на мелодію Михайла Гайворонського вперше була опублікована того ж року в зб. "Тим, що впали" (1917, с. 13). Вона швидко стала одним з найкращих і найбільш відомих стрілецьких маршів. На це вказує ремарка із "Сурми" (с. 44), у якій автор наголосив, що пісню виконували на концерті у Києві в період гетьмана Павла Скоропадського" [не пізніше серпня 1918 р. – О.К.].
Друга редакція пісні під назвою "Ми йдемо в бій" на мелодію Р. Купчинського з’явилась пізніше. Хронологічно – це період активних бойових дій стрілецьких бригад УГА на території Наддніпрянської України влітку 1919 р. Очевидно тому відбулась незначна зміна у почерговості першого і другого рядків пісенного тексту.
Відтоді, а особливо з 1930-х рр., обидві редакції, фактично, однієї і тієї ж пісні підлягали багатьом муз. обробкам. "За рідний край" – Гайворонський, 1921 (чол. хор), Гайворонський, 1936 (однорідн. хор), Вахнянин, 1937 (міш., чол., дит. хор), Лисько, 1937 (М. Колесса, міш. хор). "Ми йдемо в бій" – Ярославенко, 1931 (соло), Лисько, 1937 (М. Колесса, чол. хор), Кудрик, 1943, с. 23-24 (чол. хор). Цю патріотичну пісню не раз друкували до урочистих подій (наприклад, у формі листівки з нагоди святкування Дня Листопадевого чину в Львівській духовній семінарії, 16 жовтня 1933 р.) чи включали до канви драматичних творів на стрілецьку тематику (див.: Угрин-Безгрішний М. Лицарі Залізної остроги. – Рогатин, 1934, с. 16).
Побутують народні варіанти із доповненням авторського тексту. Пісня була найбільш поширена у повстанському середовищі. Без сумніву, саме там з’явились варіанти із характерним актуалізаційним типом фольклоризаційних змін.Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення