Ох, у неділеньку рано-пораненьку,
Ох, і зібрав женців а той Коваленко.

Да й усе женці да й одбірнії,
Поробив їм серпи да все золотії.

Ой повів женців на ярі долини,
На ярі долини, на яру пшеницю.

"Ой жніте, женчики, обжинайтеся,
І на чорную хмару озирайтеся,

А я піду додому пообідаю,
Жінку та діточок да одвідаю".

Ох, і жнуть женці, розжинаються,
На чорную хмару озираються.

Ой то ж не хмара, то орда іде,
А Коваленко та передок веде.

В’язали руки да сирицею,
А залили очі да живицею.

А залили очі да живицею,
А скували ніжки да скрипицею.

"Ой повій, вітроньку, да з-під ночі,
Да розкуй мої да руки-ніженьки,

Ох, повій, вітроньку, з-під темної ночі
Да на мої ж на карії очі!"