Мала конопельки близько доріженьки,
Ой не піду я їх брать, бо болять рученьки.

Піде мій миленький конопельки брати,
А я лишуся вдома обід готувати.

Вийшла на подвір’я та й ся зажурила:
Щоб я свому миленькому на обід зварила?

Я свому милому курку зарізала,
Як прийде він додому, щоб я не діждала?

Аж приходить милий та сів си на лавці:
– Давай, мила, обідать, коноплі вибрав си!

Я ся усміхнула: "Що-сь таке за диво? –
Скільки було конопель, вибрав ти так живо!"

– Ой не сам їх брав я, мав я помічницю:
Найняв я си на дорозі гарну молодицю.

Гарна молодиця вміла жартувати,
Вона мені помагала конопельки брати.

– Нащо ти її кликав конопельки брати?
Вона ся тепер буде плати вспоминати!