Розпалю я в п’єцу
Сухими дровами,
А сам піду до дівчини
З чорними бровами.

Прийшов я до неї:
– Добрий вечір, серце!
Вона мені відповіда:
– Заріж жінку перше.

Заріж жінку перше
І малу дитину,
Тоді будеш розмовляти
Цілісіньку днину.

Як прийшов додому,
Став ножі гострити,
Його жінка, як ластівка,
Стала ся просити:

– Зачекай м’я, мужу,
Хоч одну годину,
Та ней я ще погодую
Маленьку дитину.

– Тоді будеш, жінко,
Дитя годувати,
Як я піду до Дунаю
Ножі полоскати.

Прийшла стара мати,
Стала під віконце,
Її доня в крові лежить,
Синя, як суконце.

– Доню ж моя, доню,
Чим ти провинила,
Що кров твоя червоная
Земленьку зросила?

– Як не знаю, мамо,
Коли-с м’я зродила,
Так не знаю, моя мамо,
Чим я провинила.

– Не ти провинила,
Усе село гудить:
Провинила та дівчина,
Що жонатих любить.