Червона калина від вітру палюча,
Плакала дівчина, за старого йдучи.

Не плач, молоденька, що тобі із того,
Як старенький умре, найдеш молодого.

Умер старий, умер, за молодця вийшла,
Долю утратила і щастя не знайшла.

Червона калина з вітром говорила,
Молода старого із гробу будила.

– Вставай, старий, вставай, яра пшениченька.
– Відступись від мене: ти чарівниченька.

– Вставай, старий, вставай, хрещатий барвінку.
– Відступись від мене, тяжкий недовірку.

– Вставай, старий, вставай, я рибку варила,
Я б тебе старого хоч раз накормила.

– Перше зчарувала, тепер накормляєш,
Мені супочинку і в гробі не даєш.

– Вставай, старий, вставай, зобач мої рани,
Що мені наробив молодий коханий.