Ой загнівався мій милесенький
Без причини на мене,
А сам поїхав, мене понехав,
На Вкраїну від мене.

Коня сідлає, сам ся збирає,
Білої ручки просить:
– Дай же ми, мила, білу рученьку,
Тяжкі м’я жалі зносять.

Сів си на коня, свиснув до поля:
– Бувай, мила, здорова!
А я до нього ледве говорю:
– Їдь, куда воля твоя...

– Ой ступай, коню, та піді мною
На розбиту груду,
Будь же ми, моя мила, здорова,
Я тебе не забуду.

– Якби я мала, якби я мала
Товариша вірного,
То послала би-м на Вкраїноньку
По свого милого.

– Не шли, миленька, не шли, миленька,
Не роби си клопоту,
Року добуду, до тебе прийду
Вечером в суботу.