Мала мати сина, та й го оженила,
Мала мати сина, та й го оженила.
Молоду невістку дуже не любила.

Виправила мати сина у солдати,
Виправила мати сина у солдати,
Молоду невістку зелений льон брати.

Як набереш льону, то прийдеш додому,
Як набереш льону, то прийдеш додому,
Не набереш льону, не прийдеш додому.

Брала она, брала, в полі ночувала,
Брала она, брала, в полі ночувала,
І на своїм полі топольом зостала.

Вертає син з війска, вступає до хати,
Вертає син з війска, вступає до хати,
Каже: Добрий вечер, моя стара мати!

Мамо ж моя, мамо, што то за причина,
Мамо ж моя, мамо, што то за причина,
Же посеред поля росне тополина?

Не питайся, сину, што то за причина,
Не питайся, сину, што то за причина,
Бери топір в руки, рубай тополину.

Зарубал він єй раз, она ся схилила,
Зарубал він єй раз, она ся схилила,
Зарубал другий раз, она прогварила:

Не рубай ня, мужу, не рубай ня дуже,
Не рубай ня, мужу, не рубай ня дуже,
Бо я не тополя, лише твоя доля.

Бодай твоїй мати так легко сконати,
Бодай твоїй мати так легко сконати,
Як нас молоденьких з пари розганяти!