Ой на горі трава зелененька,
Там стояла дівчина сумненька.

Сумна ходить, ні з ким не говорить:
Її милий до другої ходить.

Казали му дві річки гатити,
Казали му до двох не ходити.

Він до річки – вона загачена,
Він до любки – вона заручена.

Він до любки та й до її хати,
Вона йому – крісельце сідати.

Не встиг козак на крісельце сісти,
Вона йому – на тарілці їсти.

Ой з’їв козак крильце та реберце
Та й стиснуло козака за серце.

Вийшов козак, коло коня в’ється,
А дівчина у вікні сміється.

– Ой не смійся, дівчино, не смійся,
Бо я в тебе тих чарів наївся.

– Ой не в мене, козаче, не в мене,
А в другої на солодкім меду.

В мене чари, чари не такії –
Брови чорні, личка рум’янії.

Ой на горі трава зелененька,
Там стояла дівчина сумненька.