Як я служив во дворі,
В тім францускім канторі, канторі,
В тім францускім канторі.

Полюбив я дівчину –
Семилітню Ульчину, Ульчину,
Семилітню Ульчину.

А як пішов на вояж,
Улюсь моя, зостан зас, зостан зас,
Улюсь моя, зостан зас!

А як пришов з вояжу,
До Улюсі одразу, одразу,
До Улюсі одразу.

Стук-пук, стук-пук до дверей,
Улюсь моя, отвор мі, отвор мі,
Улюсь моя, отвор мі.

Вишла мати в жалобі:
Твоя Ульця юж в гробі, юж в гробі,
Твоя Ульця юж в гробі.

Вишла сестра в зеленім:
Твоя Ульця юж в земли, юж в земли,
Твоя Ульця юж в земли.

Як ті слова услишав,
Та й на цминтар поспішав, поспішав,
Та й на цминтар поспішав.

Хто там ходит по гробі?
Я, Ульцюсьо, ку тобі, ку тобі,
Я, Ульцюсьо, ку тобі.

Де-с поділа ті шати,
Што-м ти купив пред ляти, пред ляти,
Што-м ти купив пред ляти?

Сукні-м дала в органи,
А коралі во дзвони, во дзвони,
А коралі во дзвони.

Заграйте же, органи,
Моїй Ульці коханій, коханій,
Моїй Ульці коханій.

Задзвоньте їй г’ велький дзвін,–
Моїй Ульці вічний дім, вічний дім,
Моїй Ульці вічний дім.