Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко,
Соснови клепки, дубове денце,
Не цурайся мене, серце.

Бо як будеш цуратися,
Будут люде сміятися;
Сідай на коня, виїжджай з двора,
Ти не мій, я не твоя.

Не раз, не два під вербою
Стояв козак зо журбою;
Вийди, дівчино, вийди, рибчино,
Поговоримо з тобою.

Рада би я виходити
І з тобою говорити,
Ой лежит нелюб на правій руці,
Боюся го розбудити.

Ой, дівчино моя люба,
Одвернися від нелюба,
Бо буду стріляти, бо буду влучати,
З-під зеленого дуба.

А як стрілиш та й не влучиш,
Тілько з пари нас розлучиш?
Сідай на коня, виїжджай з двора,
Ти не мій, я не твоя.

Козак коня та й сідлає,
До коника промовляє:
Біжи, мій коню, біжи, вороний,
До тихого Дунаю.

А я стою та й думаю,
Що робити тепер маю,
Чи з коня биться, чи утопиться,
Чи до милой повернутися?

Жито жали, жито жали,
Але снопів не в’язали,
Гей, любилися, гей кохалися,
Щирой правди не сказали.