Ще гірше очи плачуть,
Ще гірш туга збере,
Коли у сні Тебе побачу,
Коли спогляну на Тебе...

Так зрання сонечко сяло,
Так зрання квіти цвили,
Так зрання щастє витало,
Так зрання любились ми...

Так зрання... В хвилі важкій,
В хвилі розпуки і конання
Я жажду бачив в груди твоїй,
Жажду любови і кохання...

А бачучи це, я Тя кохав,
Я в тій любві бажав заснути;
Я мов віщун наперед знав,
Що колись тяжко буде забути...

І знав що люди нас осудять
І проклянуть колись мене;
Та люди вічно, вічно судять...
Колись на них ще суд прийде...

І я тепер, мов пташка в полі
Без крил... Та хочу ще кохання
З Тобою... Хочу щастя, долі –
Не хочу марно гинуть зрання...