Над западом сонце клонилось
І наступила тишина;
По темнім гаю ми ходили,
Я лиш один, лиш Ти одна.

З широких лугів чути співи;
Свою головку Ти склонила,
І Ти не вірила в сумніви,
Бо мене щиро полюбила...

А як назвем це, – може гнів –
Що я в чужині, а Ти в краю
Й одно про друге ми не знаєм?

Та не смутись, моя дівчино,
Ти зацвитеш ще мов калина,
Ще ми зазнаєм любих днів...