Не сумуй! Що там скоїлось,
Нехай йде разом з водою,
А я таки, моя люба,
Хочу жити враз з тобою.

Ми всі грішні, й не дивниця...
Те, що сталось, забувай;
Буде добре всьо між нами,
Буде доля, щастє, рай...

Стільки днів уже минуло,
Гадок стільки поплило,
Стільки сліз проляли очи –
Моє ж бажаннє одно:

Щоб хоч день прожить з тобою,
А тоді буду щаслив,
Бо жалю не буде серцю –
Даром, мовляв, не любив...

Тож забудь усі наруги,
Спогадай минувші дні,
Коли в тиші ми сиділи,
Ми самі, самі одні...

Чи минули ті дні щастя?
– Ти про них так не думай;
Вони вернуть, я поверну
З чужини у рідній край...

А тоді... Що тоді буде?
– Не тямиш ти, що було?
– Залунає знова пісня,
Уста злються у одно...

Знова будемо кохатись,
Знова квіти зацвитуть...
Що ж скоїлось – ти не винна
І про це таки забудь...