Заходить сонце, світить не хоче,
Людські розмови німіють;
Я вийшов над беріг, – вода хлюпочесь,
А филі ревуть-скаженіють.

Я бачу ту воду,
Що о беріг бється,
Рве скалу-колоду
І на волю преться...

Вдивився я в море, а вода заснула,
Спить під омофором темненької ночи,
Та филя грімкая зірвалась й гукнула:
Прозрій бо, сестрице, розплющи вже очи!

Филя все ревіла,
Ніщо не спинилась,
Вода закипіла
Й чогось запінилась...