Не спи, дитино, – вже матір встала,
І старша сестричка і братчик встає,
На дворі давно вже ніч темна пропала,
– Тож вставай, вставай бо, серденько моє!

Хоч ти слабосила – сила прибуває,
Наче травка в лісі, в зеленім гаю;
На дворі вже ясно і ранок свитає,
– Встань, вітрець провітрить головку твою.

Не дивись, що батько ще не пробудився...
Він уже старенький, дитино моя, –
Вже на цьому світі досить він нажився,
Вже зненавиділось йому це життя...

Ти не спи, бо сон проспав нам Січ, могили,
– Проспав нам честь, козацьку славу,
В сні повяли квіти, що так рясно цвили,
Діди проспали гетьманську булаву.

Не спи ж, дитино, бо годі і спати,
Коли ясне сонце на небі вже сяє;
Досить вже сну того, час тобі вставати,
Чи чуєш, що пташка вже пісню співає?..