Не так само, як два роки
Тому виглядала –
Помарніла, почорніла,
У крови скупалась...

Де стояли хатки білі,
Де садки пишались,
Там стоять тепер гармати,
А люди забрались.

Де пшениченька шуміла,
Овес, ячмінь, жито,
Тепер ступиш крок ногою, –
Там жовніра вбито...

Де колись співали пташки,
Де життє шуміло,
Там теперки смутно й пусто,
Усе заніміло.

Колись чуть було там пісні
І чарівні тони,
Та... впялив Москаль їй в груди
Хижацькії шпони.