Як на світ вас породила
Рідна мати,
Вже маленьких научила,
Як співати:
Як співати про боротьбу
І про славу,
Про козаків, про гетьманів,
Про булаву;
Про Дніпро, про Чорне море
Про могили,
Про степ вільний і широкий
І про ниви,
Що їх діди своїм тілом
Засівали,
Чорну кровцю козацькую
Проливали;
Боронили свою землю,
Україну;
Боронили свої діти,
Дім, родину.

І ви вчились, не забули
Пісні тої,
Котру чули від матінки
Дорогої,
Ви, підрісши, запитали:
"Де та слава,
Що про неї вже й сестричка
Нам співала?
Де та сила, що рве пута
І кайдани,
Рве до бою міліони
Всіх підданих?"

А з діброви далась чути
Пісня мила:
"Любіть нарід цілим серцем:
Там та сила!
Любіть луги, степ, могили,
Ліси, гаї,
Бо в них сила, бо в них слава
Процвітає.
Бороніть свою землицю,
Свої поля,
Тоді слави зазнаєте;
Буде доля".

Червоніє ясне сонце,
Аж іскриться,
Лежить в лузі молод-хлопець,
Кровця ллється.
Лежить тихо під явором,
Сповідаєсь
І устами зівялими
Промовляє:
"Йшов я нарід боронити,
Воювати,
Йшов я слави козацької
Здобувати.
Я старався даний приказ
Все сповнити,
Тепер можу вже спокійно
Відходити".

Відійшов, і спить спокійно...
Вітер віє,
А над його могилою
Сонце гріє.
Гріє сонце й починає
Ліпше гріти;
Украсили могилоньку
Рожі й квіти,
А до року на могилі
Муть співати,
Поляглому про свободу
Муть звіщати.