Я знаю – Ти бажав щастя мені,
Ти хотів долю поліпшити,
Щоб міг я краще в світі жити,
Щоб вмів кланятись я весні.

Ти научав, щоб із Тобою
Ішов я спільно до мети,
В боротьбі станув там, де Ти,
Щоб купить правду головою...

Я спізнав щирість, красу і силу,
Спізнав ідеал Твій життя,
Тому я борюсь до кінця
І в борбі ляжу у могилу...

І хоч далеко я, в чужині,
То все я стою при Тобі;
Коли співаю я пісні –
Думка живе на Україні.

І хоч втомився, впав на силах, –
Буду боротись до кінця;
А чи дібюсь з терня вінця,
Чи похова кости чужина –

Мені байдуже! Хоч не знаю,
Де свою голову склонить,
І чи ще довго буду жить,
Чи може я сейчас сконаю.

Як му вмирати – не заплачу,
Коли лиш Неньку-Україну
Веселу, втішну, як дитину,
Коли таку хоч раз побачу...

І коли там, де є степи,
Не буде Ляха й Москаля,
Буде вільна для нас земля...
Скажи: – Щаслив ти, Марку, спи!