Моя пісне! Років шість вже,
Як складаю я тебе;
Вже шість літ, як плаче серце,
Як сльоза з очий пливе...

Проминули сумно, тихо...
Проминули ті літа;
Ані шелесту, ні вітру, –
Сплять, як скошена трава...

Ані гуркоту, ні громів,
Ані бистрих крил орла...
Даром юність лиш звихнула,
Бідна пісне ти моя...

Ані чаром не впоїла
Тих людий, котрим співав,
Лиш розсипала, закрала
Ті чувства, котрі плекав...

Але най, я не подамся,
Хай сто громів упаде, –
Буду сіяв дальше зерно,
Колись може зацвите...

А тоді, як прийде старість,
Як прийдуть нужденні дні, –
Я зрадію, як побачу,
Що ростуть квітки мої...