Всьо, що серце відчуває,
Що роїться в голові,
Те стишками тут складаю
І присвячую Тобі.

Може колись, як не буде
Мене в світі між людьми,
Спомянеш про сосни, дуби,
Де в любві конали ми...

Спомянеш про сиротину
Безталанного, мене;
Може в життю хоч хвилину
Сльоза жалю потече...

Тож пращай! А цей дарунок
Скромний, Ганно, Ти прийми;
Це мій щирий поцілунок
В спомин наших днів любви...