Высока верба, высока верба, широкій листь пускае,
Велика люба, тяжка розлука, до смерти ся ровняе.
Чомусь не прійшовъ, чомусь не прійшовъ, колимъ ти казала,
Чись коня не мавъ, дороги не знавъ, чи тя мати не пускала.

Ой я коня мавъ, та й дорогу знавъ, мати ми не збороняла,
Най старша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала.
Найменша сестра, бодай изросла, коника осідлала,
Ой ідь братчику до миленькои, щобы ся не гнівала.

Ой любилися двое дітей сердечнихъ,
А Господь каже розлучу васъ конечно.
Рокъ ся любили, рокъ ся любили, а два ся невиділи,
А якъ ся взріли, а якъ ся взріли, зъ жалю ся поболіли.

Дівчина лежитъ, дівчина лежитъ въ отця въ коморочці,
А козакъ лежитъ, а козакъ лежитъ въ зеленій добровочці,
Ой надъ дівчиновъ, надъ молоденьковъ отець мати плаче,
А надъ козакомъ, надъ молоденькимъ чорный воронъ краче.

Ой въ неділочку та й дуже рано, въ дзвоны задвонили,
А дівчину молоденьку слозы облили.
Ой якъ по козакови, по неборакови, та й мене нетреба,
Ой кладітъ мене та й молоденьку, где козака треба.