Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину;
Де покинув чорні очи,
Повій вітре із півночи.

Між горами там долина,
А в долині єсть хатина:
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька.

Повій, вітре, на всхід сонця,
На всхід сонця край віконця,
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.

Як спить мила, не збудилась,
Нагадай їй з ким любилась,
З ким любилась і кохала,
І любити присягала.

Як заб’ється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очи,
Повій, вітре, із півночи.

А як мила позабула,
Як нелюба пригорнула,
То розвійся край долини,
Повернися з України.

Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю умліває.