Ох ти, доле, лиха доле,
Гадино їдлива,
Переїла сь моє щастє
Гіренька година!

Запустилась в мою душу
Журбу і розпуку;
Учинила сь мому серцю
З гараздом розлуку.

Ой, місяцю, місяченьку,
Тихенько думаєш,
Моєй тяжкой недоленьки
Ти певно не знаєш:

Ой не знаєш, ой не знаєш
І не будеш знати:
Як то тяжко сиротоньці
В сьвіті загибати!

Сам не знаєш, ні сестричка
Звіздонька не скаже:
Як то гірко, сли недоля
Милий сьвіт завяже!

Тобі хиба тілько смутку,
Що хмара насуне;
А радощів з зірочками
З межи нас не труне.

А мені ось на тім сьвіті
Своє серце їсти;
Бо з недолев боротися,
Як під воду плисти.

Десь за морем, за горами
Мій гаразд здрімався;
Десь з безвістних, з темних лісів
Мій смуток пригнався.

Ой пригнався, та й вороном
Надо мнов літає;
Б’є ми серце тяжким крилом,
Радість розбиває.

Вчора вечір чорна хмара
Мені говорила;
– Чудуєшся, побратиме,
Де ся доля діла?..

Твоя доля, то я була –
Я тя не минаю:
Вкривалам тя чорнов мраков
І тепер вкриваю.

І над гробом твоїм мраки
Ще мої повиснуть –
Ой, надія!.. таку долю
Най то громи тріснуть!..