Небо

Коли подих згорить в ту ж саму мить
Я відчую як тіло тріщить
Де той, хто все це придумав?
Де?! Він напевно спить.
Світло наповнює будні
Стінки шкіри нагріті давно
Тріщини покрили все тіло
Боюсь аби не вмерло воно

Руйнуєм землю – Хто?! – Ми самі
Руйнуєм небо – Хто?! – Ми одні

Місяць в пітьмі, сонце в багні
Думи мої як на війні
Небо моє родилось і досі живе на землі
Розпалюєм в грудях багаття
Всмоктуючи в себе зорі
Плюємо на те, що є зло
Протилежне шукаєм нагорі

Годі прикидатись дурним. Досить!
Ніколи не будь тим, хто просить!

Як би не хотів – не буде без бою
Бій мій буде лиш сам з собою
Надії мої розмиті рікою
Небо! Моє завжди зі мною

Коли тіло моє в ґрунті гниє
Мене хвилювати все перестає
Все, що жило після смерті
В думках на небо себе віддає
Я так не хочу в пустелю
Вогник зсередини б’є
Дивлячись крізь землю на хмари
Я-я-я наче є!

Це тільки наче... Бо... Мене нема
Я гірко плачу... Бо... Хмар нема

В людських думках переважно прах
Дивлячись на це переповнює жах
Відчуття мені підказує, що мить і зірве дах
Все небо в моїх очах, всі зорі в моєму серці
Хто цього не бачить, думають як мерці

Годі прикидатись дурним. Досить!
Ніколи не будь тим хто просить!

Як би не хотів – не буде без бою
Бій мій буде лиш сам з собою
Надії мої розмиті рікою
Небо! Моє завжди зі мною

Небо... Поглянь у вічі
Небо... Не показуй спину
Небо... Я не прошу двічі
Небо... Ніколи не пускай на мене свою спину


Рекламне оголошення