Апогей кохання

Навіщо у світі кохання,
Що вічно у серці палає,
І творить крилаті питання,
А відповідь – смерть огортає?
Що це за дивна отрута
Глибоко у венах тремтить?
І думка до неї прикута,
І серце від неї болить...

Здавалось – усе вже скінчилось,
Навіки кохання забув...
Та серце у п’яти скотилось,
Бо знов його велич збагнув...
І знову живеш не для себе,
І знов відчуваєш плекання.
Плекання багряного неба...
Досяг апогею кохання...

Приспів:
Навіщо у світі існує кохання,
Що вічно в багряному серці палає...
У серці, що чує безмежні страждання,
Що стогне і плаче – навік завмирає...

Забулись всі миті плачевні
Нічого тебе не хвилює,
Зажили всі рани душевні,
Любов твою долю малює...
Живеш лиш з думками про неї,
Уста її – вогник життя,
А в серці розквітли лілеї,
Краса їх – твоє майбуття...

Приспів

Та раптом усе зупинилось:
Ти втратив кохання святе,
Лілеї у серці схилились,
А спогад ніхто не змете...
Навіки вас смерть розлучила,
Навіки ти втратив любов,
І тихо сльоза покотилась,
І серце набрякло червоне, мов кров...

Приспів


Рекламне оголошення