Збігло сонце поза гори

Збігло сонце поза гори,
Вже сіяють ясні зори.
Пташки на ніч залітають,
Голоси їх утихають.
Пастушки вже си забрали
І женці з нив познихали.
Лишень двоє не гадають,
Що їх дома визирають.
Над керничков, під вербою,
Стояв милий з миленькою.
Вони в днину близько жали,
Тепер до розмови стали.
– Як же ти си, милий, маєш,
Що так сумно виглядаєш,
Ци робота тя змучила,
Ци ти болізнь докучила?
– Я від праці не вгаваю
І болізні ще не знаю,
Лиш тому так мертвий ходжу,
Що ледве тя взяти зможу.
Бо отець і твоя мати
Не хотять тя за мня дати.
Отець би не протів того,
Бо він серця не прикрого,
Втець би си дали вмолити,
Маму тяжко наклонити.
А всему винні злі люди,
Най їх господь суди.
Вони маму відвертають,
Бо тя з грузею мішають.
– Ах, поставси, мила, сильно,
Прошу щиро, неомильно,
Чей же би си спам’ятали,
Щастя й долі не спирали.
– Вже би-м була сталь зломила,
Тими слізьми, що-м пролила.
Мати й чути то не хоче,
Дармо висхли мої очи.
– Будь, миленька, ми здорова,
Послідна наша розмова.
Годі мати докучати
І отцеві, си вприкряти.
– Прошу, милий, ще заждати,
Чей си переломить мати,
Чей ті бурі повтихають,
Що нам серце розривають.
– Ні, миленька, годі ждати,
Годі пусто си втішати,
Годі крику, годі дива,
Будь здорова і щаслива.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення