Чого ти си похилила, червона калино

– Чого ти си похилила, червона калино?
Чого ти си зажурила, молода дівчино?
– Як мені си не хилити – вітер прихиляє,
Як мені си не журити – милий від’їжджає.
Ой виїхав він на гору та й махнув рукою:
– Ой верниси, мій миленький, згину за тобою.
– Ти дівчино, дівчиночко, не вдавайси в тугу.
Він виїхав лиш за гору – та вже має другу.
– Ой не має, та й не має, та й не буде мати,
Бо він казав, що лиш мене все буде кохати.
– Й ти, дівчино молоденька, не будеш тужити,
Обернешся до другого – будеш го любити.
– Ой не буду, та й не буду другого любити,
Поки буду в світі жити, все буду тужити.
Та тужила, дівчиночка, тужила, тужила,
Доки єї не прикрила висока могила.
Та приїхав милий з войська, пішов на могилу:
– Ой могило, могилочко, віддай мою милу.
– Ой не віддам, та не віддам, бо я єї взяла,
Вона доста вже на тебе, невірний, чекала.
Пішов милий долинами милої шукати,
Вже не найшов та й сам мусів в чужині вмирати.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення