Ой у селі задзвонили, а у місті сумно

Ой у селі задзвонили, а у місті сумно,
Вбили, вбили Василечка парубки задурно.
Ой убили, ой убили, з гори покотили,
Аж си ручки біленькії у кров замочили.
– Ой давайте, люде добрі, до мамочки знати,
Та най іде старенькая сина поховати.
Ой приходить єго мати із штирма дочками,
Лежить, лежить Василечко межи могилками.
– За що тебе, мій синочку, мій Васильку вбито?
– За мід, за мід, за горівку, за хорошу дівку.
– А де тебе, мій Васильку, синку, поховати?
Та у церкві під престолом – там будуть співати.
Не плач, не плач, моя мамко, не вдавайси в тугу,
Скажи мене поховати у зеленім лугу.
Та не плачте, рідні сестри, не йдіть до ворожки,
Скажіть мене поховати в полі край дорожки.
Не плач, не плач, моя мила, не вдавайси в ліки,
Бо вже пропав твій миленький аж тепер навіки.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення