Ой в неділю ще сонечко сходить

Ой в неділю ще сонечко сходить,
А там жовняр по риночку ходить.
В правій руці ворон коня водить,
В свого пана віправочки* просить.
– Пусти мене, мій пане, додому,
Розхрамавси мій кінь підо мною.
– Скажу коня до стайночки взяти,
Тебе скажу в кайдани вкувати.
– Не куй мене, мій пане, в кайдани,
Прикуй мене в шинкарки до лави,
Бо в шинкарки мід-горівка добра,
Бо в шинкарки дівчина подобна.
– Я тебе си, жовняре, питаю,
Кого любиш, най я цесе** знаю.
– Любив же я шинкарчину дочку,
Що ходила в рутянім віночку,
А шинкарка свою дочку била:
– Де ти, синку***, віночок згубила?
– Ой у лузі полотно білила,
Та там я свій віночок згубила.
– Коби борше неділі діждати,
Та підемо віночка шукати.
– Шкода, мамко, заходочку твого:
Вже не найдеш ти віночка мого.
Я гадала, що дуб зелененький,
А то, мамко, жовняр молоденький
Та взяв з мене вінок зелененький,
Мені кинув рушничок біленький.
Взяла мати рушничок тачати:
– Треба, синку, громаду скликати.
– Вже громада, мамко, не поможе,
Пропав вінок, гей, мій милий боже.
Пропав вінок, вінок зелененький,
Лиш лишивси рушничок біленький.

Примітки:
* Віправочка – відпустка.
** Цесе – теє.
*** На Буковині, в західних областях України, зокрема на Покутті, до дівчат часто звертаються "синку".
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення