Ой вельможна паня свого пана мала

Ой вельможна паня свого пана мала,
Та й вельможна паня Петруся кохала,
По штири рази за ним посилала,
А за п’ятим разом сама поїхала.
– Ой покинь, Петрусю, сіяти, орати
Та ходи, Петрусю, зо мнов панувати.
Ой покинь, Петрусю, ціпом молотити
Та ходи зо мною мід-горівку пити.
Ніхто тото не чув лишень вірний слуга.
Осідлав коника здоганяти пана.
Наздогонив пана на кедровім мості:
– Ой вернітьси, пане,– паня має гості.
– Ой служку мій, служку, не кажи ми того,
Бо то моя паня роду не такого.
– Ой пане мій, пане, коли ми не віриш,
Приїдем додому – зараз ня застрілиш.
– Ступай, коню, ступай прудко підо мною,
Чей же я застану Петруся в покою.
Ступай, коню, ступай, прудко, не помало,
Чей же я застану Петруся із панев.
Подививси Петрусь в горішну кватиру,
Спускаєси пан з гори на долину.
Ой вдаривси Петрусь по полах руками:
– Ой ви, вельможна паньо, пропав я із вами.
Ой вдаривси Петрусь в стіну головою:
– Ой ти, вельможна паньо, пропав я з тобою.
– Ой втікай, Петрусю, у двері борзенько.
А Петрусь до дверей, а то вже тяженько.
Ой взяли Петруся попід білі боки,
Кинули Петруся у Дунай глибокий.
– Ой пливи, Петрусю, від краю до краю,
Вже не меш любити вельможную паню.
Плаче мамка, плаче, бо єї дитина,
Але й паня плаче, бо вірне любила.
– Не плач, мамко, не плач, най лишень я плачу,
Через твого сина своє панство трачу.
Коби-с ще, мамко, мала одного такого,
Дала би-м ти за него половину панства свого.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення