Ой на горі, дуб, дуб, тече вода з дуба

Ой на горі дуб, дуб, тече вода з дуба,
Бідна моя головочко, пішла-м за нелюба.
А в нелюба гірка губа, гірша полиночку,
Буде бити, зневажати мою головочку.
Їде нелюб з коршми та й собі гутає*:
– Ци стелена біла постіль? – так він си питає.
– Постелена біла постіль від краю до краю,
Таки ж бо я із нелюбом мешкання не маю.
Мати моя, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, моя мати, як нелюба звати.
– Посади го, моя доню, за тисовим столом,
Назви єго, моя доню, сивеньким соколом.
– Воліла ж би-м, моя мати, гіркий полин жати,
Та як би я мала так нелюба звати.
Воліла ж би-м, моя мати, гіркий полин їсти,
Та як би я мала із нелюбом сісти.
Ци я тобі, моя мамко, води не носила,
Що ти мені, моя мамко, долі не впросила.
– Ой пий, синку, тоту воду, що-с ми наносила,
Шануй, шануй, тоту долю, що-м ти випросила.
– Ой я єї та й шаную, шанувати мушу,
Ой господи милосердний, озьми з него душу.

Примітки:
* Гутати – мимрити, гудіти.
** На Буковині, в західних областях України, зокрема на Покутті, до дівчат часто звертаються "синку".
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення