Ой на горі жито високо піджато

Ой на горі жито високо піджато,
Журиласи Стефаниха, що ї сина взято.
– Подивиси, Стефанихо, де сонечко сходить,
Відти синко та й Тодорко в гостину приходить.
– Ой коби я, люде, знала, відки визирати,
Я би сліди промітала аж до свої хати.
Я би сліди промітала, столи застеляла,
Я би синка та й Тодорка за гостя приймала.
Через гору високую вітер машерує,
За тобою, та й Тодорку, вся челядь банує
Та й не того та й банує, що ти красно ходиш,
Але того та й банує, що ти добре робиш.
Та й вистрілив та Тодорко з нової гармати,
Як учули, заплакали рідний отець, мати.
Та вистрілив та Тодорко з нової рушниці.
Як учули, заплакали дві рідні сестриці.
Ой вистрілив та Тодорко із нової зброї,
Як учули, заплакали і чужі і свої.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення