Сиділа вдова та на край села

Сиділа* вдова та на край села,
Та й породила сина-сокола.
Як породила, та й згодувала,
Як згодувала, до шкіл го дала.
Як із шкіл вийшов, коня купила,
Коня купила, в войсько вписала.
Найстарша сестра коня вивела,
Молодша сестра коня всідлала,
А середуща ревне плакала:
– Ой брате, брате, брате-соколе,
Коли ти до нас у гості прийдеш?
– Ой озьми, сестро, дрібного піску
Та розсій єго по подвір’ячку,
Коли тот пісок в подвір’ю зійде,
Тогди ваш братчик у гості прийде.
Та минув рочок, не йде синочок,
Та минув другий – йде мій син любий.
Та й іде синок з войська додому
Та й веде собі жінку молоду.
– А втвори, мамко, свої ворота,
Іде нас двоє в подвір’я твоє.
Синові дала питтячко пити,
А невісточці три трутизночці.
Син пиття не пив, під коня вилив,
А з трутизночков си переділив.
Поховали сина під віконцем,
А невістку – під ясним сонцем.
Де лежить синок, росте явірок,
Де невісточка – там бересточка.
Ой росте, росте, розростаєси,
Листок до листка прилипаєси.
Там на березі сив-ворон краче,
А невістчина свекруха плаче.
– Ой що я, дурна, таке зробила,
Що-м свої діти з світа згубила.

Примітки:
* Сидіти – мешкати, жити.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення