Та нікому так не гаразд, як тій бідній вдові

Та нікому так не гаразд, як тій бідній вдові,
Загадала двірок* класти на кам’яній горі.
Загадала двірок класти з білого каміння,
Та щоби в ній бідна вдова лиш сама сиділа.
Загадала вікна класти з жовтої ялини,
Щоби єї видко було до єї родини.
Загадала в дворі класти воскові підлоги,
Загадала баль робити та скликати вдови.
– Та сестриці, удовиці, погуляймо собі,
Як то тяжко в світі жити самій бідній вдові.
Бо нікому так не тяжко, як тій бідній вдові,
Вона собі сама сидить, а за ню говорять.
– Голубочку ти сивенький, щоби-м тя просила,
Закрий мені та й мій двірок, щоб туча не била.
– Почекай ня, бідна вдово, най си вберу в пір’я,
Закрию ти та й твій двірок та й усе подвір’я.

Примітки:
* Двірок – хата.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення