Іди, синку, куда знаєш

– Іди, синку, куда знаєш,
Бо ти мене не слухаєш.
Іди, синку, в чисті поля,
Та чей тебе вогні спаля.
– Мене, мамко, вогні знають,
Скоро я йду, притухають.
– То йди, синку, в темні ліса,
Та чей тебе звірі з’їдя.
– Мене, мамко, звірі знають,
Як ня уздрять, то втікають.
– То йди, синку, в синє море,
Та чей воно тебе втоне.
– Мене, мамко, море знає,
Скоро я йду, то збуває.
– То йди, синку, на гостинці,
Та чей тя вб’ють лебединці.
Мене, мамко, вони знають,
Скоро свисну, то втікають.
– То йди, синку, куда знаєш,
Бо ти мене не слухаєш.
Іди, синку, на могилу.
– Аж тамки я, мамко, згину.
Та став коник купинкою,
А нагайка-гадинкою.
А сам хлопець молоденький –
Та став явір зелененький.
Вийшла мати по телята,
Та взяв дощик накрапати.
Дрібний дощик накрапає,
Вна під явір підбігає.
– Не стій, мати, підо мною.
Бо ми тяжко над тобою.
Стала мати, задумала,
Нащо дитя так прокляла.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення