Ой у полі могила [1]

Ой у полі могила
З вітром говорила:
– Повій, вітре буйнесенький,
Щоб я не зчорніла.

Ані вітер не віє,
Ані сонце не гріє,
Тільки в степу край дороги
Могила чорніє...

Ой у полю річка,
Через річку кладка.
Не покидай, козаченьку,
Рідненького батька.

Бо як батька покинеш,
То й сам марне згинеш.
Річенькою бистренькою
На Дунай заплинеш.

Та бодай тая річка
Очеретом заросла,
Вона мене, молодого,
У чужий край занесла.

Та бодай тая річка
Риби не сплодила,
Вона ж мене, молодого,
Із світа згубила!

Летить ворон понад гору
Та й летючи кряче.
Сидить козак понад морем
Та й сидючи плаче.

Летить ворон понад гору,
Ніжки червоненькі.
Помирає на чужині
Козак молоденький.

Нехай мене не ховають
Ні попи, ні дяки,
Нехай мене поховають
Чорноморські козаки.

Бо попи і дяки
Все на гроші дмуться, –
Молодії козаченьки
Горілки нап’ються!
Джерело:
Народні пісні в записах Степана Руданського. – Київ: Музична Україна, 1972. – 291 с.

Рекламне оголошення