Ой повій, вітроньку, на мою світлоньку

Ой повій, вітроньку, на мою світлоньку
З того краю, звідки милу маю.

Вітрець повіває, світлоньку минає.
Десь милая вже іншого має.

По садочку ходжу і коника воджу.
До коника тихенько говорю:

– Ой коню ж мій, коню, коню вороненький,
Порадь мене – я ще молоденький.

Чи листи писати, до дівчини слати,
Чи самому сісти одвідати?

Ой приїхав милий до милої в гості,
А в милої весь двір на помості.

– Для кого ж ти, мила, той двір будувала?
– Ой для того, що вірно кохала!

А взяв милий милу за білії боки
Кинув її у Дунай глибокий:

– Ой плини ж ти, мила, тихою водою,
Не мав же я кохання з тобою...

Примітки:
Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.
Джерело:
Народні пісні в записах Степана Руданського. – Київ: Музична Україна, 1972. – 291 с.

Рекламне оголошення