Горе ж мені, горе

Горе ж мені, горе,
Нещасная доле.
Виорала дівчинонька
Мислоньками поле.

Чорними очима
Та й заволочила,
Дрібненькими слізоньками
Все поле зросила.

Посіяла жито,
Вродила пшениця,
Чи то моя така воля,
Чи нещасна моя доля?

Ой сама ж я, сама
Пшениченьку жала.
Приходжу я додомоньку –
Нема мого пана.

Пана нема в дому,
Та й все не по тому.
Дала би-м я білу ручку –
Та й не знаю, кому.

Піду до кімнати
Постіль білу слати.
Постіль біла, стіна німа, –
Ні з ким розмовляти.

Розступіться, чорні хмари,
Нехай місяць зійде,
Розійдіться воріженьки,
Нехай милий прийде.

Чорні хмари розступились,
Ясний місяць зійшов,
Через вражих воріженьків
Мій милий не прийшов.

Ой вийду я, вийду
На гору крутую,
Стану, гляну, подивлюся
На річку биструю.

Щука-риба грає,
Бо й та пару має.
А я, бідна, молоденька,
Пароньки не маю.

Тільки в мене пари,
Що оченьки карі,
Тільки в мене розмовоньки,
Що чорні брівоньки.

Примітки:
Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.
Джерело:
Народні пісні в записах Степана Руданського. – Київ: Музична Україна, 1972. – 291 с.

Рекламне оголошення