Ой боже, боже, що то кохання може

Ой боже, боже, що то кохання може!
Кого я люблю, принеси єго, боже!
Ой хоть не єго, то товариша єго,
Нехай розпитаюсь за здоровлячко єго.
Ой чи він слабий, чи вмирати думає,
Що він у мене ніколи не буває!
– Ой я не слабий, вмирати не думаю.
Через вороги у тебе не буваю.
Я ж тебе любив, як у садочку грушу,
Через вороги залишити тя мушу.
Я ж тебе любив, як у садочку вишню,
Через вороги залишити тя мишлю.
Ой піду ж бо я та й низом понад ставом,
Ой бог відає, кому ся я зостану.
Чи тому діду з сивою бородою,
Ой що не годен постоять зо мною,
Єго борода, от як білая глина,
Моє личенько – як червона калина.
Єго борода – припічки замітати,
Моє личенько – молодцям цілувати.
Ой дай же, боже, звечора погодоньку,
Возьму відерця, та й піду по водоньку.
Взяла відерця та й пішла по водоньку,
Здибає козак молоду дівчиноньку:
– Ой ти дівчино, ти запашнеє зілля,
Хоч тебе не взяв, то прошу на весілля...
– Женись, козаче, щоб тебе оженило,
Щоб тебе, козаче, на лавці положило.
Женись, козаче, як вітер по дорозі,
Дасть же мені бог, дівчиноньці-небозі,
Дасть же мені бог, дівчиноньці-небозі,
Бо я в чужині ще й в далекій дорозі.
Джерело:
Народні пісні в записах Степана Руданського. – Київ: Музична Україна, 1972. – 291 с.

Рекламне оголошення