Княже мій

Привіт, Княже мій,
Що робиш, скажи,
В нашім краю.
Вже десять століть,
Як ти полишив
Землю свою.

Хоч сонце над нами те ж саме горить,
Й зорі сяють,
І місто твоє нездоланне стоїть,
Хай десять століть палають...

Дивись, Княже мій,
Це місто твоє
На схилах Дніпра.
Невже ти його
Та й не впізнаєш
В ранкових вітрах.

На схилах чужих вже молитви нема,
І руки не ті.
Не ті, що були на твоїх берегах,
Де зараз мав бути і ти.

Край свій полишив,
Та смуток не твій
Над світом стоїть.
Весна не спішить;
Їй тільки птахів
Залишить земля в заповіт.

Нехай відлітають, її тут нема,
Її, що дивилась у слід.
Ніхто таємниці твоєї не зна’,
Крім вітру з-за обрію літ.

Прокинься, мій Княже, вже час повертатись назад.
Це місто, як сніг, що початку уже не пізнає,
Весна не повернеться – тиша, як подих, німа...
В чужих нерозумних руках твоє місто палає.


Рекламне оголошення