Монолог вітру

Не пишіть мені більше листів,
Не дзвоніть мені більше ніколи.
Я сьогодні один з тих птахів,
Що лежать на снігу в чистім полі.
Доля знову блукає в лісах,
Захворіла і трави шукає.
Я хотів знайти правду в ногах,
Але марно – її там не має.

Приспів:
Що ви знаєте про мандри та дороги.
Що ви бачили окрім своїх осель...
Ваші крила – від природи ноги.
А мої – слова світлих пісень.
Ви не були, там де сонце сходить.
І не бачили всіх таємниць небес.
Хто шукає, той завжди знаходить –
Або кращу долю, або смерть.

Вже від болю не плаче душа.
Знепритомніла, чи зачерствіла.
Від думок обертом голова.
Нехай так, аби лиш не боліла.
Дивна пісня в чужих небесах.
Дикий стогін у власних грудях.
Я сьогодні поранений птах.
І я хочу, щоб ви це почули.

Приспів

Зубожілі слова про любов.
Якійсь фрази про муки кохання.
Ні до чого, і вже епілог.
Але це було вашим бажанням.
В чому винен, – на небі збагну.
Наковтаюся сліз до не схочу.
Вже годину без вас я живу.
А здавалось колись, що не зможу.


Рекламне оголошення