Лада

Зайду в Дніпро в сорочці білій
І хрещення прийму святе.
І князь Великий – Володимир
Від мене очі відведе.

Тепер у нього цесарівна,
Така лампада золота.
Повінчана жона покірна,
Цар-міста щедра данина.

А нас Перун срібноголовий
У пристрасті нічній єднав.
Й мене – боярську доньку горду –
Князь під зірками цілував.

Ах, Ладо, ці ліси і трави,
Й ріки, і чистий небокрай –
Все переповнено богами,
І це слов’янський древній рай.

Польовики з волошок мружаться,
Верта Вечірка з трьох доріг...
Боги жахають і сміються,
І нам не сумно серед них.

Лісавки, мавки, переплути...
І над усім – величний Рід,
Який створив цей білий світ
Для радості – не для спокути.

Хай Долениці вкажуть день,
Коли вклонюся я, посватана.
Я так чекала, що Полель
Коханню нашому співатиме.

Богів завмерли голоси,
Позаду погляд князя світиться.
Я в воду – Ладою Русі,
Щоб вийти з неї вже черницею.

Я змила всі свої гріхи,
Всі почуття свої соромні.
Та крізь освячені віки
Дажбог сіяє над соборами.


Рекламне оголошення