Сирітка [1]

Стоїть одиноке дівчатко літ вісім
І плаче-ридає і маму зове:
"Тумани, тумани, а де ж моя мама,
Коли моя мама до мене прийде?".
Тумани нічнії, як тіні густії,
І зовсім не чують сирітки слова.
"Ой, мамо, ой, мамо, прийди, подивися,
Як плаче-ридає сирітка твоя.
П’яти років, мамо, як ти помирала,
Тепер на могилу несу я квітки.
Ніхто мене, мамо, так ніжно не любить,
Ніхто не ласкає так ніжно, як ти".
А роки проходять, прийшло повноліття
І горю дівчини приходить кінець.
"Прийди, моя мамо, прийди, моя рідна,
Покласти на мене весільний вінець".
Прийшла на могилу і стала ридати.
"Порадь мені, мамо, порадиш єдина,
Як мені без тебе весілля почать".
"Не можу, дитино, рідненька, я встати,
Не можу нічого тобі помогти.
Молися ти щиро до Господа Бога
І щастя і долі у Бога проси".

Примітки:
Записали 1994 року Христина Білан і Оксана Зима в с. Микуличин Яремчанського району Івано-Франківської області від Дяченко Ганни Іванівни (1937 р.н.).
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.

Рекламне оголошення